Субота, 18.11.2017, 22:34
Вітаю Вас, Гість

Самостійне складання казки на тему та за планом вихователя

Для дітей старшої групи

МеТа. Вчити дітей складати самостійно казки на тему за планом вихователя. Зба­гачувати словник приказками (зачин) та кінцівками, образними виразами, Вчити дітей використовувати в реченні порівнян­ня, слова «наче», «немов», «мов».

Обладнання. Зачини та кінцівки до казок, загадки про звірів героїв казки, іграшкові звірі.

Хід заняття

—   Діти, які казки ви знаєте? Як почи­наються казки? Якими словами закінчу­ються?

  • «Усяке в світі буває, про всяке й казка розповідає».
  • «Чи правда, чи неправда, було, чи не було, в казці мовиться...»
  • «Одне око у Оленки спить, друге дивиться, одне вухо — спить, друге — слухає».
  • «Це тільки приказка, казку слухай далі».
  • «Вони жили-поживали, та й добра наживали».

• • «Тут і казці кінець, а хто слухав мо­лодець».

•      «І я там був, мед пив, по бороді тек­ло, а до рота не попадало».

—   Діти до нас сьогодні прийшов незви­чайний гість... Ану здогадайтеся, хто це?

Грізний погляд, буйна грива. Дужий, спритний, гордівливий. Заричить усяк змовкає. Бо він цар, це кожен знає. (Лев)

— До нас прийшов Лев, а ще його на­зивають.,. (Цар звірів)

(Іграшковий лев, що вдягається на руку).

Лев. Доброго ранку, діти!

Я прийшов до вас із далеких країв. Чув я, що у вашому садку є добрі діти. Чи це правда? У мене велика біда, чи хочете мені допомогти? А чи бЯІете чемними та уважними?

Я жив у гарному чарівному лісі. Усі звірі в нас дружили, а я в них був царем. Ми жили дружно, одні одним допомага­ли, завжди були веселі та щасливі.

Але одного дня сталася біда. До нашо­го лісу зайшла зла відьма. Вона зачарува­ла ліс та усіх звірів. А мене прогнала з лісу. І тепер я ходжу по світі та шикаю, хто б мені допоміг зняти чари злої фціми та повернутися додому. Діти, чи ви б хотіли мені допомогти? То ви готові?

Діти, я розповім вам, як можна зняти закляття злої відьми. Вам потрібно са­мим скласти казку. Назва цієї казки — «Як звірі товаришували». Щоб знати, про яких звірів йдеться у казці, вам потрібно відгадати -загадки.

Довгі вуха, куций хвіст,

Невеликий сам на зріст.

(Заєць)

В темнім лісі проживає,

Довгий хвіст пухнастий має.

їй на місці не сидиться.

А зовуть її... (лисиця).

Влітку любить полювати, А узимку в лігві спати. Як зачує, він весну, Прокидається від сну.

(Ведмідь)

Дуже довгі ноги маю, Ледве їх переставляю. Сам високий я на зріст. Замість носа в мене хвіст.

(Слон) — Героїв казки ми вже маємо, назва казки — «Як звірі товаришували».

Діти, а тепер подумайте, як ми почне­мо нашу казку?

План казки

  1. Хто зі звірів дружив між собою?
  2. Який новий звір з'явився у лісі?

3. Як   друзі   ставилися   до   дивного звіра?

4. Яка біда сталася в лісі?

  1. Що зробив слон?
  2. Як звірі потоваришували?
  3. Як закінчується казка? (Діти   з   допомогою   вихователя

складають казку).

Не за горами, не за борами був собі чарівний ліс. І жили в тому лісі різні звірі. Але з них лише троє були справжніми друзями — це заєць, лисиця та ведмідь. Вони були великими друзя­ми, всюди ходили разом. Вони були ду­же кумедними, і все їм було цікаво.

Одного разу друзі побачили у своєму лісі чужого великого звіра. Він здавався всім кумедним і смішним. Сам він був величезний, мов гора, вуха у нього наче два величезні крила, а ніс довгий немов труба. Ніхто з ним не хотів знатися. Всі з нього насміхалися.

Одного дня сталася біда. У лісі поча­лася пожежа. Усі звірі почали утікати. Бідолашні     мусили     залишати     свої

домівки. Лише слон не тікав. Він немов ожив, бо чимдуж побіг до річки опустив свій хобот у воду та й почав її набира­ти. Потім швиденько, наче швидкий ска­кун, побіг до вогню. І так бігав то до во­ди, то до вогню. Це побачили зайчик, лисиця та ведмідь. Вони дуже здивува­лись,  побачивши дивного- звіра,  який, мов пожежний, гасить вогонь. А за кіль­ка хвилин й собі побігли за відрами та давай носити воду й гасити вогонь. Ось так  звірі  дружно  загасили  вогонь та врятували ліс і звіряток. Усі були втом­лені, але щасливі.

Лисичка підійшла до слона та й запи­тала, хто він і звідки. Слон відповів їм, що він із далеких країв. Мисливці вбили його родину, лише йому одному вдало­ся врятуватися. Йому довелося тікати, і він забрів до їхнього лісу та й тут осе­лився. Тільки, каже слон: «Мені дуже сумно, бо не маю тут жодного друга. Ніхто не хоче зі мною дружити». А ли­сичка каже йому: «Ми хочемо з тобою дружити і щоб ти був нашим другом».

З того часу вони дійсно стали друзя­ми, і вже їх четверо гралося, танцюва­ло, ходило на прогулянки та на полювання.

Тут і казці кінець, хто трудився мо­лодець!

Лев (звертається до дітей). Діти, дуже дякую. Гарна вийшла у вас казка. А головне, ви зняли чари злої відьми. Чари зникли, і я можу повернутися до­дому. Дуже дякую вам, діти. Я розповім про вас усім нашим звірятам. Приїжджайте до нас у гості. До по­бачення.

(За бажанням — інсценування казки за участю дітей).

Підсумок заняття.

 

Кольорові загадки

 

Кульбаба

Стала на поляні В жовтім сарафані. Підросте — всміхнеться, До вітрів вбереться В платтячко біленьке, Пишне та легеньке.

Ялинка

І маленькі, і старенькі Влітку, взимку, навесні Всюди вдягнені гарненько У зелені сукні всі.

Лимон

Я — кислий, був зеленим, Дозрів — і пожовтів. Із теплої країни До чаю прилетів! Хоч кислий я, малята,

 

Червоний

їсти смачно влітку вишні, Бо рум'янці в неї пишні. Дуже з вигляду гарненька, Має колір ...

(червоненький).

Зелений

Маленький ялинка Вдягнена гарненько, І влітку, і взимку Завжди ...

(зелененька).

Синій

Фарбу не шкодую цю, Що малюю, розкажу. Льон, волошку і дзвіночок, Небо, море і струмочок. Колір цей в краплині, Бо зоветься ...

(синій).

Жовтий

Випустило сонце промінець ласкавий,

Він такий гарненький, бо ...

(жовто-золотавий).

Білий

Ромашка маленька,

Квіточка гарненька.

Ніжна зелененька,

Серединка жовтенька,

Пелюстки світленькі Тому що ...

(біленькі).

Чорний

Пташка грак одягнув фрак. Сам він дуже чемний, Полюбляє колір темний, Мужній і хоробрий Носить колір ...

(чорний).

Дапеко-далеко між небом та землею було чарівне місто. Веселки, де жили незвичайні жителі — кольорові фарби, дружили між собою і допомагали  один  одному.  І  тому в  цьому місці завжди було гарно та весело. Кожна фарба жила в своїй квартирці батоповерховому будиночку і мала

назву. На першому поверсі жила фіолетового   кольору,   і   тому все що знаходилося в квартирі, було фіолетового кольору.

На другому поверсі будиночку жила фарба, вона була спокійна і дуже любила все, що мало синій колір.

На третьому поверсі жила блакитна фарба, вона була веселою та легкою, небо та хмаринки і дуже любила гратися.

На четвертому поверсі жила найулюбленіша фарба — зелена, вона була свіжою, як весна, і приємною для ока, як літні листочки та травичка.    .

На п'ятому поверсі  проживала найтепліша фарба — жовта, вона посміхалася і виблискувала, як сонечко.

 На шостому поверсі жила помаранчева фарба, яка дуже полюбляла апельсини та мандарини, тому що вони мали же колір.

На сьомому   і   останньому   поверсі кивала сама тепла фарба, яка зігрівала

своїм теплом весь будинок — це була  червона фарба. Одного разу чарівник художник вирішив: змінити все навкруги. Він поміняв  кольори в квартирках фарб і тихенько спостерігав за тим, що відбудеться.

До червоної фарби поселив жовту і вони з'єдналися, то вийшов оранжевий відтінок. Художнику дуже спо­добалося і він вирішив спробувати переселити червону фарбу донизу, де жила синя фарба, а та змінилася на фіолетову. Далі художник переселив синю фарбу до жовтої і отримав зеле­ний колір. Так художник експерименту­вав дуже довго і йому це подобалося. Але змінилося від чарування веселе кольорове містечко, тому що будинок веселки змінював свій порядок кольо­рів, а фарби образилися і позакрива­лися в коробочках, щоб художник не зміг їх дістати. І тому веселка переста­ла з'являтися на небі.

Дуже засумувало все навкруги: і пташки, і звірята, і рослини, і навіть люди, які проживали на землі. Вони відіслали до чарівного містечка послан­ця — хлопчика Пензлика, щоб він повернув веселку на небо і щоб було весело навкруги.

Пензлик попросив художника не чаклувати і не змінювати квартирки фарб, а за це подарував йому моль­берт та альбом для малювання і коро­бочку, де були акварельні фарби. Художник повернув в будиночок кольо­ри так, щоб вони знову проживали там, де їм подобалося, і пообіцяв більше не змінювати їх порядок, а малювати роз­почав в альбомі. Фарби знову зажили весело і дружно в. своїх квартирках і більше не змінювалися. А хлопчик Пензлик повернувся до людей і в ту ж мить з'явилася на небі кольорова ВЕСЕЛКА. Він навчив всіх малювати фарбами і пообіцяв, що ніколи більше веселка не зникне і не змінить свої кольори.

-